Страсна п'ятниця. Картина Любові Міленко "У кожного своя дорога — до Бога"

 

 

Любов Міленко "У кожного своя дорога — до Бога"

 

А у п'ятницю страсну -
Тяжко було на душі.
Продивлялася титри подій своїх,
Зміряла цінності.
Ти всього лиш маленька краплинка
В морі цім,
У якій відбивається Всесвіт.
Ти - Людина.
І сім п'ятниць на тиждень
Уже передують оцій.
У такій нестабільності
Ти вже роками стабільна.
Діалог із собою
В ком сніговий переріс.
І не танув у часі,
А ледом обріс. Зимно.
І за тижнями тижні
Дорогою хресною йдуть.
І сім п'ятниць на тиждень
Кличуть до посту сумління.
В кого серце
Про сенс життя не болить,
Не шукатиме в людях Христа
Для Його - не свого спасіння.

 

Олена Лісовська

Редьярд КІПЛІНҐ (в перекладі Василя Стуса)

Є вірші, які примушують мене взяти себе в руки і допомагають зробити непогане прибирання у голові та думках. "IF" Кіплінга - один із них. вивчила його напам`ять вже давно. Час від часу читаю оригінал, часто і переклад. До речі, переклад Василя Стуса мені дуже до душі.  Він назвав свій переклад "Синові". Роки проходять, а актуальність вірша не зникає. Як на мене - це один з прекрасних стислих творів про те, як виховувати своїх дітей.

Редьярд КІПЛІНҐ (в перекладі Василя Стуса)

СИНОВІ

Коли ти бережеш залізний спокій
всупір загальній паніці й клятьбі,
коли наперекір хулі жорстокій
між невірів ти віриш сам собі.
Коли ти вмієш ждати без утоми,
обмовлений, не станеш брехуном,
ошуканий, не піддаєшся злому
і власним не хизуєшся добром.
Коли тебе не порабують мрії,
в кормигу дум твій дух себе не дасть,
коли ти знаєш, що за лицедії —
облуда щастя й машкара нещасть.
Коли ти годен правди пильнувати,
з якої вже зискують махлярі,
розбитий витвір знову доробляти,
хоча начиння геть уже старі.
Коли ти можеш всі свої надбання
поставити на кін, аби за мить
проциндрити без жалю й дорікання —
адже тебе поразка не страшить.
Коли змертвілі нерви, думи, тіло
ти можеш знову кидати у бій,
коли триматися немає сили
і тільки воля владно каже: стій!
Коли в юрбі шляхетності не губиш,
а бувши з королями — простоти,
коли ні враг, ні друг, котрого любиш,
нічим тобі не можуть дорікти.
Коли ти знаєш ціну щохвилини,
коли від неї геть усе береш,
тоді я певен: ти єси людина
і землю всю своєю назовеш.

*** 

Оригінал:

IF…

If you can keep your head when all about you
Are losing theirs and blaming it on you;
If you can trust yourself when all men doubt you,
But make allowance for their doubting too:
If you can wait and not be tired by waiting,
Or, being lied about, don’t deal in lies,
Or being hated don’t give way to hating,
And yet don’t look too good, nor talk too wise;
If you can dream – and not make dreams your master;
If you can think – and not make thoughts your aim,
If you can meet with Triumph and Disaster
And treat those two impostors just the same:
If you can bear to hear the truth you’ve spoken
Twisted by knaves to make a trap for fools,
Or watch the things you gave your life to, broken,
And stoop and build ‘em up with worn-out tools;
If you can make one heap of all your winnings
And risk it on one turn of pitch-and-toss,
And lose, and start again at your beginnings,
And never breathe a word about your loss:
If you can force your heart and nerve and sinew
To serve your turn long after they are gone,
And so hold on when there is nothing in you
Except the Will which says to them: “Hold on!”
If you can talk with crowds and keep your virtue,
Or walk with Kings – nor lose the common touch,
If neither foes nor loving friends can hurt you,
If all men count with you, but none too much:
If you can fill the unforgiving minute
With sixty seconds’ worth of distance run,
Yours is the Earth and everything that’s in it,
And – which is more – you’ll be a Man, my son!

Розкриваємо себе у дітях. Ліна Костенко

Сьогодні у мене настрій, коли хочеться відповідати лаконічно. "Час пролітає з реактивним свистом. Жонглює будень святістю і свинством", а у мені здається, що я все та, що й 10 років тому. ну хіба маю вже 2-х дітей.:)
Буває часом дивне відчуття, —
що час іде, а я собі окремо.
Мені п’ять років. Я іще дитя.
Люблю цукерки і читаю Брема.
Все щось майструю, думаю, дивлюсь,
таке мале, уперте і шалене.
Росту. Сміюсь. Нічого не боюсь.
А це мій син. І схожий він на мене.
(Ліна Костенко)
Що хочу зробити найближчим часом разом з дітьми чи для дітей:

1. Пускати повітряного змія;
2. Намалювати казкових героїв на тротуарі;
3. поїздка до дітей-сиріт;
4. годувати білок в парку;
5. вишити доні сумочку;
6. кататись на роликах;
7. кататись на велосипеді;
8. пускати сонячні зайчики;
9. зробити театр тіней;
10. дивитись на хмари і придумувати, на що ті схожі;
далі буде

Голодомор. Запали свічку пам'яті...

Свічечка мерехтить.

Мамо, я хочу їсти.

Що тобі, золотий?

Супчику, м'яска, тістечка?

Я не скажу тобі -

Свічка промовисто світить - ,

Як в той далекий рік,

їсти хотіли діти.

Я пригорну тебе.

Богу щиро подякую,

Ти хлібчик самачно гризеш:

-Мамо, чому ти заплакана?

Подумки полечу:

ти зачекай, рідненький.

Коло стіни плачу

Хлопчик стоїть маленький.

Рученька: тьотю дай.

- Супчику, м'яска, тістечка?

Ти говориш про рай,

а я просто хочу - їсточки.

І я винувато стою -

В долонях ні хліба, ні солі

Серце своє віддаю

Хлопчик іде поволі,

Рука до мене тремтить,

сили взяти не має.

Хлопчику: чорна нитка

нас з тобою єднає.

Через роки і дні

Якесь почуття провини,

Наче я взяла хліб

У тої малої дитини.

Мамо, чого сльоза?

На відкуси скоринку

Дай Боже, щоб ти не знав,

Того що хлопчик той, синку.

Господи, не допусти

і віднеси до раю

Хлібчика дітям тим,

Що досі його чекають .

 

Галя Білик

 

***

Близився день. Всі чекали завершення світу.

І нервово тремтіла в апостола Йвана рука.

та невже ж то і є той останній абзац заповіту,

І горіла свіча, і сльоза допікала гірка.

На великому шматі землі врожаЯми святої

зачорнілося раптом і крикнукнув розпачливо крук.

Навіть Бог розумів: мук таких й Сатана не достоїн,

То за що ж допускати тим людям малим таких мук?.

І зітхали Старці, і під ними вгиналися хмари,

І душилася злом запилючина совість людська

Помирали найкращі без свічки, молитви. Та кари

Ще і досі не знає жорстока убивці рука.

Бог таке допустив і напевно, він мав щось на гадці,

Але я дотепер не збагну тих Гоподній шляхів

ХХІ століття. Я ж знов спотикаюсь на згадці

І молюся за тих, хто безчасно, як свічка згорів.

Галя Білик

Зачепило

Є великий попит на гроші, красу і спокій.
Ще, можливо , на розум, але він досить часто відсутній зовсім.

Так, я хвора на це століття.
Ці неони виймають очі...
Монітори, немов надгробки
На могилах когось відомих.
Так, купуйте собі шнурівки
І кладіть на жертовник моді,
Бо сплатити данину готівкою
Ви цій панні не будете в змозі.
Ці галопи, змагання, потуги,
Коли час, мов скакун ошалілий.
Ця самотність технічних продукцій,
Ці сторокаті настрої, настрої ліниві.

Коли ціниться слово, промовлене стиха чи вголос...
Коли ціниться погляд, не звернений до монітору, а в очі...
Як цінується спокій в обіймах, що не поспішають...
І розмова з присутністю тих, котрі розмовляють...
Як ніколи.

Уляна Журавчак

Сергій Жадан. І жінка з чорним, як земля волоссям...

І жінка з чорним, як земля, волоссям,
яку я знаю вже стільки років,
живе собі, не переймаючись зовсім,
поміж ранкового світла й вечірніх мороків.

Поміж заліза й гарячого листя,
поміж стін і пташиних криків,
поміж підземних русел, що переплелися,
поміж усіх своїх снів і фріків.

Вона ходить собі на стадіони й ринки,
ховаючи в куртці телефон і флягу.
І я готовий палити сусідські будинки,
щоби вона звернула на мене увагу.

Я готовий позбавити міста керування
і на портвейн перетворювати озерну воду,
лише б вона, згадуючи про моє існування,
писала мені листи про життя і погоду.

Я готовий влаштовувати на її вулиці страйки,
лише б бути ближче до її ніжності й люті
і слухати її постійні байки
про те, з ким вона спить і кого вона любить.

Я вигадаю нові літери та розділові знаки,
я вб’ю всіх старих поетів, які ще щось пишуть,
щоби вона забувала про те, що могла знати,
щоби вона дивилася в темряву й слухала тишу.

Небо за її вікнами буде холодне й зелене.
Дощ буде заливати пам’ять її невичерпну.
Хай забуває про все.
Хай забуває навіть про мене.
Лише про мене хай забуває в останню чергу.

Про толерантність, Кіплінга та одну монету

Існує таке слово - "толерантність". Хороше слово. От тільки останні декілька років воно мене, чесно кажучи, почало дратувати. Можливо тому, що давно вже спостерігаю, що толерантність в Україні люди часто розуміють, як терпимість по відношенню до себе, а не до інших.

Відповідно до Преамбули Статуту ООН, толерантність полягає в тому, що потрібно "проявляти терпимість і жити разом, в мирі один з одним як добрі сусіди" 

Є навіть монета, присячена толерантності. Монета називається "Рівність і толерантність". Випущена вона у Фінляндії номіналом 20 євро зі срібла. Тираж 20 000.

Рівність і толерантність

І хочеться продовжити мені тему толерантності віршем Редьярда Кіплінга "Ми і вони"

Rudyard Kipling, "We and They"

Father and Mother, and Me,
Sister and Auntie say
All the people like us are We,
And every one else is They.
And They live over the sea,
While We live over the way,
But-would you believe it? --They look upon We
As only a sort of They!

We eat pork and beef
With cow-horn-handled knives.
They who gobble Their rice off a leaf,
Are horrified out of Their lives;
While they who live up a tree,
And feast on grubs and clay,
(Isn't it scandalous? ) look upon We
As a simply disgusting They!

We shoot birds with a gun.
They stick lions with spears.
Their full-dress is un-.
We dress up to Our ears.
They like Their friends for tea.
We like Our friends to stay;
And, after all that, They look upon We
As an utterly ignorant They!

We eat kitcheny food.
We have doors that latch.
They drink milk or blood,
Under an open thatch.
We have Doctors to fee.
They have Wizards to pay.
And (impudent heathen!) They look upon We
As a quite impossible They!

All good people agree,
And all good people say,
All nice people, like Us, are We
And every one else is They:
But if you cross over the sea,
Instead of over the way,
You may end by (think of it!) looking on We
As only a sort of They!

самоаналіз

У кожної жінки- мами час від часу бувають періоди (тут не важливо, що до цього спонукає) коли вона аналізує себе. І задає питання: я хороша мама? Починаєш згадувати різні випадки, за чимось сумуєш, чогось ще сподіваєшся... І все це (самокопання) відбувається комплексно - я підкреслю. Бо я ж не тільки мама. Я одночасно ще й просто жінка, дружина, дочка, внучка, сестра, подруга, колега по роботі, працівник, коліжанка, знайома...і т.д. І самоаналіз відбувається у всіх напрямках, бо тільки в комплексі, гармонійному МЕНІ, я жінка, особистість. Питання тільки, яке співвідношення оптимальне для мене, щоб воно було комфортним і близьким мені людям.

Недавно коліжанка ставила питання - що таке супержінка. Захотілося мені без зайвих емоцій його розглянути. Так не дуже художньо,але, щоб не згубити напрям думок, перенесу частину своїх міркувань сюди, щоб колись посміхнутися написаному зараз ))).

  

Відобразимо супержінку функцією f(x)=y
f (Пр,А, П,В,К,С,Р,М,З)= СУПЕРЖІНКА )))
Беру дані задані: прибиральниця (Пр), акурат (А), повар (П), вчитель (В), кар'єрист (К), самолюб (С), раціо (Р), Мати-Тереза (М), Здобувач (З)

І навіть якщо функція складається з множини ірраціональних чисел (саме сюди підходить математичне визначення), то це навіть на краще - жінку це не зупиняє. Бо як і числу П (пі) ,для нас важливо зберегти пропорції (читай гармонію, внутрішню рівновагу). Це те - що ми називаємо пріоритетами. І що б у ту функцію не входило, що б ми туди не додавали чи від чого б не відмовлялись. якщо ми збережемо пропорції у всьому - гармонійні для нас і нашого оточення, то можна сказати, що ми завдання виконали. Якщо ми не будемо прагнути до "нескінченності", не будемо заганяти себе у всіх напрямках, а виберемо для себе на даному етапі життя більш потрібні напрямки, не закидаючи повністю, не ігноруючи взагалі менш потрібні для нас, то багато наших метань і мук сумління відпадуть самі собою. От тільки проблемка - на практиці все чітко розприділити.
Ресурси здебільшого є обмежені. В тому числі і наші. І якщо вважати, що жінка - у рівнянні - це ОДИНИЦЯ, то залишається всього лиш визначити питому вагу для себе кожного з напрямків. І чим більше ми їх додаємо, тим менше питомої ваги припадає на інший. А комбінацій таких - море.
І звичайно, якщо б так сильно ми хотіли доколупатися до істини, могли б провести факторний аналіз різних комбінацій і глянути - зміна (у більше чи менше) якого напрямку могла б найбільше вплинути на Супержінку. Але чи варто? Чи варто бути тією супержінкою? (мені асоціюється з машиною). От згадай - скільки ми знаємо жінок, не реалізованих практично у половині, а може й більше напрямків і багато хто ними захоплюється. Артисти без дітей і сім'ї, і тим більше кулінарних шедеврів. Домогосподарки, які не мають успішної кар'єри, але такі гармонійні у своєму побуті, що думаєш - от він - ідеал жінки.)))
Ми повинні бути гармонійні самі з собою. І знайшовши свої "ідеальні пропорції" у власній "функції" - тобто, визначивши пріоритети, вчасно встигати брати корінь квадратний з функції "супержінка" (тобто переглядати свої пріоритети)

І от вертаюся я до роздумів - яка я мама? Згадуються різні випадки. Ні, я не ідеальна і не готова відмовитись від багато чого. Але я не живу з батьками, які мені допомагають з дітьми. Я не віддаю їх на місяці до родичів, щоб займатися своїми справами, хоч мене переконують, що у моєму теперішньому становищі це потрібно.

Знайшла фото. Робив її чоловік. На фото я за столом, обкладена книжками, листками, всякими чернетками. Однією рукою тримаю 8-місячну Катю, яка смокче груди, а другою набираю на комп'ютері статтю, щоб встигнути вчасно. Фото зроблене зранку. Я не лягала спати. Ні, не подумайте, я себе не жалію - зовсім ні. Просто навіялось. Згадала. І от питання в мене - моїм дітям, чоловіку  треба моїх таких недоспаних ночей? Мабуть, ні. Але є інша сторона медалі - мені потрібен результат, щоб бути щасливою від цього, щоб це не відбивалося на моїх рідних.

І якщо колись для мене прикладом сильної жінки була героїня "Москва сльозам не вірить", то зараз в даний момент мого самоаналізу, сильна жінка - це та, яка відмовляється від своїх амбіцій, які не приносять користі близьким людям заради них. Тому не вважаю себе сильною.

А як буде важко фізично і морально, знову буду повторювати Стусове "Терпи, терпи. Терпець тебе шліфує... Сталить твій дух. Тож і терпи. Терпи."

І коли мій син каже мені, що я в нього най-найкраща, а доця свою лялю називає Оєнка :), я знаю: я хороша мама для своїх дітей. :) І вже навіть не сумніваюся в цьому. До наступного самоаналізу ;)
***
А жінка в світ приходить для любові
Любити ляльку доки ще мала
Любити маму поки підросла
А тільки –но, як ступить за поріг
Любити небо і м‘який моріг.
Дім батьківський і квіти чорноброві
Бо жінка в світ приходить для любові.
Росте вона, ростуть її роки
Ростуть її і радості й надії
І от приходять роки молодії
По світу вже вона не йде – несеться !
Уважно прислухається до серця
Щоб в шумі літ і в шелесті дібров
Почути, що прийшла її любов
Ота любов, що перша і остання
Такої ще ні в кого не було !
І ти щаслива в серці в тебе рай
І відшумів весільний водограй.
І попливли літа, літа, літа….
Усіх годуєш, хоч сама голодна
І часом нерви стримати негодна
Та будеш захищати, як в бою
Оту сімейну каторгу свою.
І попливли літа, літа, літа…..
А що ? Якби усе почати знов ?
Оце той борщ щоденний – це любов,
Сорочка чисто випрана – любов
І очі діточок ясні – любов.
Все так було б, якби почати знов !
Жіноча доля в світі – це ЛЮБОВ !

(Галина Гордасевич)

Hasta la vista!

Осіння хандра минає. І хоч синоптики передають чергове потепління - чомусь чекаю справжньої зими. Я не люблю холоду. Ну й нехай. Зате я люблю лижі, санки, сніжки, снігову бабу, колядки, кутю і родинну вечерю. Люблю прикрашати ялинку, пекти з дітьми миколайчиків, щоб пригостити самого святого Миколая; люблю робити на снігу "крила ангела" і малювати тоненькою гілочною чарівні дуги; розглядати морозні візерунки на шибі,  на долонях милуватися сніжинками і дивуватися їхній неповторності. Осінь - аста ла віста! Привіт, зима! ;)

Незграбний зимовий трiолет

…Аста ла віста, бейбі! –
Осені каже зима.
Хмари вінками в небі –
Аста ла віста, бейбі!
Сонце змінило лейбл –
Сніг переміг туман.
Аста ла віста, бейбі! –
Осені каже зима.

2011

/Олександр Зубрій/



Не руш моїх кіл...Mē mou toùs kýklous táratte!

— так, за переказом, мовив занурений

у роздуми Архімед римському легіонерові,

коли римське військо взяло Сіракузи.

NB: коло для давніх греків — не тільки

форма запису думки, а й символ цілості

та суверенності духовного життя взагалі.

НОВИЙ ЗАКОН АРХІМЕДА (Оксана Забужко)

Не руш моїх кіл — мої кола тобі не належать.
Ген-ген пароплавчик із морем зшива небосхил,
Потроху штормить, і безлюдніє пляж.

Починається нежить.

 Збирай рушники й парасолі - не руш моїх кіл.
Вони самоправні — як в камінь вціловані морем,
Але і зникомі — піском-попід-вітром крихкі…
Як завтра наш світ упаде, мов Содом і Гоморра,
То власне тому, що над міру винищував кіл!
А я свої довго плекала (ховала, ростила…) —
Аж врешті крізь них проступило, мов фосфор,
різким,

 Що — ні, не бувається ближче, ніж тіло до тіла,
У нашому світі!
Ніколи.
Ні в чому.
Ні з ким.
При чім же тут тіло?! О дзеркало, хто ця кобіта?..
А ти їй смієшся — мов зараз готовий на скін,
І все, що я можу насправді для тебе зробити, —
Кохати тебе, як пред Богом і морем:
НЕ рушачи кіл!

 Про це — всі дерева-і-птахи (лопочучим листям!),
І риби у морі, і звірі у полі — про це ж:
НЕ РУШ МОЇХ КІЛ! — бо нема в них
для тебе користі,

 Бо поза своїми — нічого в життю не знайдеш!
О, знав-таки мудрий, що каже, що так загаратав
Напаснику в очі — на двадцять потомних віків!..
І мовлю по-еллінськи: “ме му тос кікльос
тарате”, —

 Мужчинам,
Імперіям,
Часу:

Не руш моїх кіл.

КОЛЕСО ЖИТТЯ

Кожен раз, коли дивлюся  короткометражний мультфільм "Батько та донька", плачу. Сильно. Не дарма у 2001 році він отримав оскар у номінації "Кращий короткометражний анімаційний фільм". Режисер Майкл Дадок де Уіт. Музика Дені Л. Шартран, Норман Роже. Країна: Великобританія, Нідерланди, Бельгія. Кінокомпанія CinéTé Filmproductie BV, Cloudrunner Ltd.

ВЕЛОСИПЕД

Велосипед, летящий в листопад

На крыльях красных, золотых и синих

В краю, где климат – не для апельсинов,

А снег и лёд – для ледорубов и лопат,

Ты – птица райская в аду кровобензинов,

Ты – упоительной свободы кровный брат.

Катись, прекрасный, – чтобы вечно быть вдали,

Сверкая спицами, дающими ответ

На – где же, где же (тут стоял!) велосипед,

Который мы давным-давно изобрели?..

Да там он, там он, в солнечной пыли,

И отовсюду виден на просвет.

Велосипед, летящий в листопад,

Где семицветный ветер конопат

От пыли солнечной небесного разброса, –

Листай дорогу!.. Мы в твои колёса

Поэтски вписаны, и вся цена вопроса –

Не впасть в засоса чёрного квадрат,

Над пьяным пламенем листвы летя с откоса.

(ЮННА МОРИЦ)

Бо день якийсь такий...

...бо день якийсь такий,
Що всім би все прощала,
І за здоров'я всіх
Палила би сто свіч.
За тих, кого люблю,
І тих, що проклинала...
Бо день якийсь такий...
Бо день такий - мов ніч.
Життя якесь таке,
Що ми вже всі торговці,
Життя якесь таке -
Лише порізи,
Шви.
Та я палю свічки
В малесенькій церковці
І думаю про тих,
Що є і відійшли.

О, ноша нелегка
Вгинає наші плечі,
Кладе печать жалю
На лиця і на дні.
І я палю свічки
В церковці на Горечі,
І думаю, що хтось
Запалить по мені.

Однак, які легкі
Моїх набутків клунки!
Та все мені проща
Христа прозорий лик.
І думає, мабуть,
Про це стара румунка,
Що тихо поправля
На образі рушник.
(Марія Матіос)

Крила...

Ліна Костенко

КРИЛА

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,
А з правди, чесноти і довір"я.

У кого - з вірності у коханні.
У кого - з вічного поривання.

У кого - з щирості до роботи.
У кого - з щедрості на турботи.

У кого - з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!