Відлуння війни. Тартак "Повстанці"

Цей кліп зняв для Тартака львівський кліпмейкер Тарас Химич. У кадрі не професійні актори -старші пластуни.

Зйомки проводились на території напівзруйнованого Загорівського монастиря на Волині. На цьому місці 8-11 вересня 1943 року чота УПА під проводом Берези мала великий бій з німецькими окупантами. Внаслідок бою близько тисячі нападників було вбито і поранено, українців загинуло близько тридцяти. Після того, як монастир було закидано бомбами з літаків та запалено, частина упівців з боєм вирвалася з оточення.

Ось така вона була - та війна...

Загорівський монастир, за переказами, стояв тут ще з другої половини XII століття, в ньому нібито переховувалися ченці від монголо-татарських набігів... А у XVI столітті місцевий багатій – волинський городничий, що згодом дослужився до луцького ключника і маршалка Петро Загоровський – вклав великі кошти у розбудову монастиря. Як пише Михайло Грушевський, ще "дитиною він (П. Загоровський – ред.) тяжко хорував, і вже майже мертвий був принесений матірю в монастир, перед образ божої матері, але тут ожив і потім виздоровів. Се було прославлене як чудо – дало початок славі того образа й самого монастиря, а сам Загоровський, вдячний за життя, уважав своїм обов'язком бути добродієм монастиря, він вибудував замість давнішої дерев'яної церковцї велику кам'яну…".

За століття своєї історії монастир був і православним, і греко-католицьким. Після громадянської війни, коли село Новий Загорів у складі Володимир-Волинського повіту перейшло під юрисдикцію Польської держави, Загорівський монастир належав греко-католикам. Але на час Другої світової війни монастир, за переказами місцевих жителів, уже не діяв. джерело

"Мені розповідали, що тоді, під час війни, повстанці часто ходили нашими околицями – поповнювали свої ряди, а люди допомагали їм харчами. І от восьмого вересня 1943-го повстанці прийшли до Нового Загорова. Це була чота під командуванням повстанця Берези – Андрія Марценюка, уродженця нинішніх Сьомаків Луцького району. І от якийсь сільський дядько побачив їх і "здав" фашистам (тут неподалік стояла окупаційна управа). За те, що зрадив своїх, йому окупанти дали чоботи...", – розказує  Сергій ЛІННИК. "Хлопцям-повстанцям ніде було діватися. Вони розташувалися довкола монастиря, а це капітальна будівля, і вирішили давати бій. Це були партизани з досвідом – розмістилися так, щоб зайняти кругову оборону, було, кажуть, тут два кулеметні гнізда. Тим часом німецька адміністрація проти цих 44 повстанців кинула роту німецької жандармерії, роту донських козаків і роту поліції із фольксдойчів – всього близько 400 осіб. Коли вони вперше наблизилися до монастирських стін, то під шквальниим кулеметним вогнем партизанів втратили 40 своїх бійців. Потім фашисти пробували підпалити монастир смолоскипами і піти на штурм, однак – безрезультатно.

Бій тривав цілу ніч. Насвітанку 9 вересня до німецьких окупантів прибули нові машини з солдатами, а потім і додаткові сили жандармерії. Підмогу отримали з трьох сторін: з Володимира, Горохова і Луцька. Перешикувавшись, вони негайно пішли в атаку, відтак Береза дав наказ відступити з шанців до монастиря і тримати оборону в його стінах. Відступаючи, повстанці скористалися ровом, що сполучав монастир із шанцями, і який вони завбачливо викопали раніше. Зі стін монастиря повстанці протистояли вже понад 700 бійцям, озброєним мінометами та артилерією. Цілий день німці обстрілювали монастир, сліди від чого можна бачити й тепер. Надвечір на підмогу їм прийшло ще десять легких танків, а три німецькі літаки почали бомбардувати святиню. Від авіаударів хлопці сховалися у глибоких підвалах храму і таки відбили нічний штурм."

Цілий день 10 вересня німецькі сили штурмували монастир. Як пише дослідник бою Петро Боярчук, з 44 повстанців живими залишилося всього 18. Фашисти обстрілювали монастир з артилерії, танків та мінометів. До вечора 11 вересня повстанці втратили пораненими ще трьох побратимів. В ніч на 12 вересня вони вирішили прорватися з оточення. Сховавши у підвалах храму поранених товаришів, повстанці розділилися на дві групи по шість чоловік і вирвалися зі смертельного кільця.

Зранку 12 вересня окупанти увійшли до монастиря, де знайшли одного зі схованих поранених і повісили його. А ввечері, після відходу німців, місцеві селяни зібрали тіла 29 захисників монастиря і поховали їх. У підвалах селяни знайшли і врятували ще двох поранених.

Українські повстанці втратили в цьому бою 29 осіб, одого вбили у полоні, дванадцятеро вирвалися, а двох врятували місцеві жителі. Німецькі війська ж втрати оцінюють у близько 500 чоловік убитими та понад 700 пораненими. Про боротьбу чоти Берези повість-хроніку "Бій під стінами храму" написав Петро Боярчук, а гурт "Тартак" спільно з Андрієм Підлужним у стінах монастиря зняли кліп на пісню "Не кажучи нікому" – про ті славетні події.

п.с. в оригінальному тексті в деяких місцях змінила слово "німці" на "фашисти" і "окупанти". Так, здається, трохи коректніше.