про час і Мюнхгаузена але не про синдром Мюнхгаузена )

ранкове

Як ніколи почала розуміти цінність часу. І дуже бракує кнопки "пауза", щоб зупинитися і хоч глянути, чи туди біжу. Немає часу дістати карту, компас. Доводиться орієнтуватися по зірках...

Мені ж тим часом, пригадався знаменитий діалог між бароном Мюнхгаузеном і слугою Томасом у п`єсі Григорія Горіна "Тот самий Мюнхгаузен":

Барон. - А куда же деться от фактов?! Ну не идиоты же мы, чтобы отказываться от лишнего дня в жизни?! Томас, ты рад, что у нас появилось тридцать второе?
Томас. - Вообще-то не очень, господин барон!.. Первого мне платят жалованье...
Мюнхгаузен. - При чем тут это?! Ты не понял... Ступай готовь ужин.

Гроші - це ще не все. Але з ними таки легше себе витягувати за волосся з болота заробіткового хаосу.  Хоча сам заробіток часто і породжує той хаос. Якесь замкнене коло.